Друга вагітність

Нещодавно перечитала свій допис про першу вагітність, було супер цікаво знову відчути свій настрій і стан того періоду у 2016-17 р. Ох, скільки ж у мене було енергії, рішучості та позитиву - наче інша людина, яка мені дуже подобалась :)) Чомусь життя останніх 6-ти років  трошки затушило той запал і оптимізм, що я мала у 32. Друга вагітність пройшла зовсім з іншою енергією і налаштуванням. Трошечки сумно, але нічого не вдієш - життя мчить далі і ми неминуче змінюємося, навіть в тому, в чому самі не хотіли б. 

У дописі я давала собі кілька порад на майбутнє, але зовсім забула їх перечитати, коли прийшов той самий час :))) Моя друга вагітність почалася коли мені було 37. Вік був однією з причин не відкладати рішення про дитину на довго. І не тільки через фізичний стан, тут поки все ок. Мене більше турбувала занадто велика різниця у віці між нами й дитиною, та не хотілося б великої різниці у віці між дітьми теж. Це, мабуть, мої особисті тривоги, але може колись згодом розкажу про це окремо. 

Я писала, що перші місяці вагітності були дуже важкими психологічно. Звісно через війну в Україні та все, що відбувалося навколо неї. Крім того, як і у вагітність з Марті, перший триместр мене накривала шалена втома і я могла спати всю ніч по 8-9 годин і ще кілька годин в день. Добре, що батьки Міші в цей період жили у нас і могли підстрахувати з Мартіном - забрати з садочка або відвести на заняття, коли у мене зовсім не було сил або настрою. А настрій через новини був майже завжди на самому дні. 

Це ми з Твіггі проживаємо мій перший триместр

Мабуть, тільки десь у травні я стала поступово приходити до норми. Ми навіть з Мішою з'їздили вдвох до Італії, щоб трошки перемкнутися і відірватися від реальності. Крім того, нам просто дуже не вистачало часу удвох, тому і тут батьки допомогли з Марті.

В цілому, як би не емоційні гойдалки від подій в Україні, моя вагітність проходила б цілком добре і спокійно. Майже так, як я колись давно мріяла. Пам'ятаю, коли я носила Мартіна, то досить багато працювала і жодного дня не була в декреті. Навіть з пологового відповідала на імейли клієнтів)) Так сталося, що у Міши в той період не було роботи, тому моя робота і бізнес на Етсі були основним джерелом прибутку в сім'ї. І хоча працювала я завжди в задоволення, та іноді мене накривало відчуття "несправедливості" та жалості до себе. Ніби я не можу "як всі нормальні жінки" взяти декретну відпустку і насолоджуватись своїм станом (ох, там ще й гормони сприяли істерії, тому всім було не легко). 

В цей раз я планувала працювати не багато та без тиску, регулюючи роботу за бажанням і станом. Але майже всі мої проєкти, що лишалися досі активними, вимкнулись в один день - 24 лютого. Коли почалося вторгнення, Etsy одразу закрили всі українські магазини, а клієнти з дизайном інтер'єрів звісно заморозились. Моя робота в один момент зупинилась на 100%, а сил відновлювати хоч щось не було зовсім. Цього разу Міша повністю взяв на себе забезпечення родини і підтримку мене по всім фронтам. Тож, моя друга вагітність проходила майже в повному декреті, як я колись мріяла ("бійтесь бажань своїх" (с) адже дійсно не відомо яким чином вони реалізуються)

Зрозумівши, що зараз я не в силах щось змінити, я сказала собі: "Ну ок, отже поки буде так". Від тоді я фокусувалася тільки на родині і на собі - робила все, що забезпечує мені спокій, гарне самопочуття і емоційну рівновагу. Намагалася більше спати та нагулювати з Твігі по 8-10 тис кроків на день, поки Марті у садочку. Робити вправи для спини, слухати подкасти і читати, коли Марті грав на майданчику. Навіть почала вишивати, щоб якомога менше гортати стрічку новин. Вишила собі дві вишиванки і ще одну для Мартіна :)

Десь з середини літа почала трошки краще ладнати з внутрішнім станом. Єдине чого мені дуже не вистачало - моїх рідних поруч. Ми не бачились тоді вже рік, з минулої осені. Ще до війни я думала, що ми з Марті проведемо його літні канікули на дачі у батьків, під Києвом, але... Я насправді до останнього вірила, що це можливо. Та в той рік не судилося. Насправді на наступний теж... Від цього часами  я почувалася самотньо, навіть зі своєю власною сім'єю. Тому що інколи дуже хочеться просто посидіти у батьків на кухні та пожалітися, чи до сестри заїхати у будь-який час і поговорити про все...і на літню дачу на вихідні. Але, але ...

Як я сама собі радила у 32, ми трошки подорожували у 2й триместр - Ріміні у червні та Валенсія у липні, Татри у серпні. Багато встигли, і дуже раді що вийшло. Нарешті з Мартіном подорожі стали супер цікавими та нам в задоволення. Він так радіє всьому, так щиро цікавиться і дивується новому, а це такі класні відчуття для батьків. Тепер ще більше хочеться показати йому цілий світ, сподіваюсь так і буде.

Літо і мої 6-8 місяці вагітності були досить спокійними, легкими та затишними. Наступив вересень і сонце в домі вже ставало осіннім. Я з задоволенням тусила з Твіггі на дивані і займалася неспішними хатніми справами.  Не знаю як у кого, та друга вагітність давалася мені навіть легше ніж перша, тому що на фоні нормального фізичного стану, морально вже значно легше переносити цей стан - менше страхів, тривог від невідомого і в цілому все більш зрозуміло. Єдиний недолік - дуже швидко і сильно росте живіт. ))

Цього разу я дуже спокійно і розмірено підготувала все необхідне для дитини - точно знала що саме купити, а що з досвіду не потрібно. Кімната, вірніше  Baby Corner у нашій спальні, теж вже був готовий вчасно. Я навіть класно і детально його продумала, пофарбувала стіну і оздобила декором. Одразу видно, що вільного часу у мене було дуже багато.)) Купівля, прання і розкладання дитячих речей були як медитація. Я навіть практикувала дихання і продумувала план пологів (чого я зовсім не робила з Марті). Мабуть, так і має проходити вагітність в ідеалі, та для мене таке "повільне життя" було зовсім не звичним.  

Доречі, Марті чекав на "Лялюсю" з великим нетерпінням - роль старшого брата йому дуже сподобалась. Ми звісно готували його дуже м'яко і обережно. Я слідкувала за розвитком дитини у додатку, де дуже детально і класно візуалізували як дитина росте, змінюється і якого вона зараз розміру, як фрукт чи овоч. Це було найулюбленіше для нього: "А покажи яка зараз Лялюся? О! Вона як груша! Круто!" Обожнював розглядати в додатку як дитина знаходиться у животі, крутити бігунок як вона росте і зазирати у те, якою вона буде далі.

Взагалі мені здається, що вік 5 років дуже класний для очікування такої події - Мартін вже доволі дорослий, щоб бути більш-менш самостійним і сприймати осмислено нову інформацію і події, та все ж таки ще досить маленький, щоб щиро радіти всьому новому і цікавому.

Я прочитала десь класну пораду - маленька дитина, що приходить у сім'ю, дарує подарунок старшій дитині на честь знайомства. Марті був в захваті від такого і сам обрав що саме Лялюся йому може подарувати. Можливо саме тому він так на неї чекав, адже передчуття зустрічі завдяки цьому були дуже позитивним.

Жовтень в тому році видався на диво теплим і сонячним. Ми багато гуляли, проводили вільний час всі разом, налаштовувалися на день Х. Мені звісно було вже досить важко. Особливо спати. Проте, я все ще доволі жваво підійматися на наш 4й поверх і ходила з Тві ті самі 8 тис кроків. 

Термін зустрічі був запланований приблизно на 7-9 жовтня. Ми були в цей період самі, без допомоги батьків, тому потрібно було скласти план дій. Основне - що робити з Марті, поки ми будемо в пологовому. Домовились з ним, що коли мамі настане час їхати до шпиталю, ми завеземо його до друзів і він там почекає на Мішу пару годин. План був класний, окрім того, що виконували ми його о 12 ночі, і Мартін у напівсонному стані відмовлявся куди-небудь їхати і тим більше залишатись десь без нас. Та, врешті-решт, все склалося дуже добре, та всі ми спрацювали як справжня команда.

Моя друга вагітність закінчилася 11 жовтня 2022 року, о 8:10 ми разом з Мішею зустрілися з нашою донечкою Ханною ❤ Вітаємо у сім'ї, кохана ❤